Майк Щур: Стрельбы, военные врачи и приключения в санчасти

Інструктор.
У нас той же інструктор, що і вчора. Шалений мужик. Що не слово — то перл. Ось пару:
1. Якщо вас вб’ють — шкода, але впринципі мені по₴&й (про те, що ми маємо навчитись за 1 секунду робити прицільний постріл, інакше — всьо).
2. На кожен пряник знайдеться свій вазелін.
3. Одягайте гетри. Вони високі і виводять вологу. Правда коли ви знімете штани, ви виглядаєте, як під₴&@ас в траурі.

Приїхала знімальна група. Знімали, як ми стріляємо. Приїхали з квадрокоптером.

Одна з сьогоднішніх вправ — стріляння по мішені і йти вперед. Відстань до мішені — 15 м. Я вкурсі, що звучить не дуже вражаюче. «15 м — тю. Та я з такої відстані сходу і т. д.» Але ви якось самі спробуйте йти і стріляти. Навіть з 10 м.
Перша спроба — мій розліт куль на мішені — на площі десь 20 на 20 см. Пару годин роботи, крутих підказок від інструктора — ось це відчуття блаженства — і кулі вміщаються на площі 5 на 5 см. П’ять на п’ять!!! І це з моїм то зором!!!
Як казав інструктор «ви буде йти і крила не буть складась». Десь так воно і було.

З полігону повертались вантажівкою. Мали йти пішки знову, але добрий товариш прапорщик дозволив просто відтиснутись від землі по 150 разів. Тепер я йому винен. Сьогодні має бути 50 разів. Втомлений страшно. На вечерю не ходив. Якось не хочеться. Надто втомлений.

Добраніч

Якщо у вас раптом з’явилось бажання відчути, що таке оцей армійський екстрим — пишіть. Прапорщик, коли дивиться, як я пишу ці пости, каже — так скажи їм (вам), що якщо хочуть, я їм також влаштую. От я і передаю ) якщо хочете — пишіт.

День 29-й. Фб

Вчора з’явилась температура. 38,5. Швидше за все — через те, що лежав на землі, коли відпочивали. Док дав таблетки. Збив до 37.
У нас є свій док. Точніше цілих два. Вони на цивілці були медиками. То вони тут з собою носять всілякі таблетки, пшикалки і т. д. Якщо з солдатів хтось нездужає, то в санчастину йдуть в останню чергу. Інколи у них ввечері по 10 людей на прийомі.
Ліки наші доки купують самі. Просто тому, що вони вважають, що так правильно. Так от — дав він мені таблетку від температури.
Вчора ліг раніше, ніж завжди. Сьогодні прокинувся о 3:00 ідеально виспаним і таким мокрющим!!! Все — простирадло, наволочка, коц, матрац. Все мокре.

І пам’ятаєте я показував фото подушки «з грибком»? Це не грибок. Це щось інше. Може фарба.
П’ю щоп’ять хвилин чай з медом. Зараз 7:45 — вже мене чекає 4-те чи 5-те горня з чаєм.
На 8:30 — у санчастину.
8:30 — санчастина. В санчастині вже черга.
9:39 — я в черзі
10:33 — вийшов з прийому. Температура 38,4. Кладуть в санчастину в палату.
Пішов по свої речі і медичну картку.
11:18 — лежу на ліжку в санчастині. В палаті — 6 ліжок. Два, схоже, вільні. Одне з них тепер буде моїм. Постелі мені не дали. Кажуть — немає чистої — не прийшла з хімчистки. Буде завтра. Так що сьогодні сплю без постелі.
Обід

Їдальня — невелика кімната з кількома столами під стіною і трьома обідніми столами. На столах при стінці стоять хліб, одноразові вилки-ложки, одноразові тарілки, кастрюлі з їжею.
Кожен солдат сам собі набирає з кастрюль.
Коли до мене дішла черга, то гречки вже не стало. Хоча, наприклад, м’яса лишилось багато. Дивно.
Дають цибулю. Багато.
Під вечір в санчастину привели побитого хлопця. На голові видно рани. Обличчя — в синяках. З кимось побився. Чи його хтось побив. Схоже — по п’яні щось.

І що цікаво приймає його всетой же лікар, що і зранку о 8:30 мене.
Зара 22:24 і вона з ним ще возиться.
Отакий деньок.
Фото сьогоднішнього дня не буде, бо не вантажаться. Потім окремо завантажу.
Добраніч

День 30

Ну що ж, якщо вже так виходить, що у мене все ніби добре з підготовкою, з навчанням. То я буду розповідати історії солдатів з інших рот. Контакти кожного солдата, який мені розповідає, у мене є. Імена також. Але я не буду їх говорити.
Солдат 1. Лежить у санчастині більше двох тижнів. Йому ніхто не поставив діагнозу. Просто лікують. Від чого? — спитаєте ви.
— від кашлю. — скажуть вам.

Або «від температури». А і ще він каже, що йому вже тричі зробили рентген. Тричі. Рентген! Грудної клітини (сподіваюсь місцеві рентгенологи не вірять у цілющі властивості рентгену?). І що у нього — ніхто не знає. А я чув, як він кашляє. Його кашель такої сили, що це більше схоже (вибачте за прямоту/не при столі буде сказано) на рвоту. Він відхаркує у одноразовий стаканчик і щоразу дивиться чи там ще немає крові. Але що у нього — ніхто не знає.
А ось інша історія. Солдат 2.

Тричі приходив у санчастину. Кашель, температура. Йому давали якісь таблетки. Легше не ставало.
Коли вже кашель перетворився на нестерпний, знову пішов у санчастину. Вони чи то настрашились чи що — направили у госпіталь. І лише там почалось справжнє лікування.
Є дві схеми дій солдата при хворобі:
Схема проста:

Хвороба-санчастина-ліки-одужання.
Це проста схема. Коли прості хвороби чи сеарги. Коли все просто, щасливо. Якщо у вас саме така схема, ви — щасливчик.
Схема складна:

Хвороба-санчастина-ліки-ускладнення хвороби-інші ліки-ще більше ускладнення хвороби-ще інші ліки-капєц яке ускладнення-крик «чому ти раніше не прийшов?!»-госпіталь-ліки-одужання.
І друга схема так працює не тому, що фельдшери погані чи ще щось. А тому, що немає лікаря, який може поставити діагноз.
Ну от уявіть собі, що щоранку у вас перед дверима збирається черга нещасних солдатів, які благають вас допомогти будь-чим від кашлю/температури/чи ще чогось. Уявили? Ну може перші два дні ви буде ігнорувати їх. Але потім ви просто з жалю почнете їм допомагати. Будете давати будь-що і казати що це ліки (а ліків, як ви самі розумієте, є небагато). А солдатів менше не стає. І помічників у вас немає. І ось настає момент, коли єдине, на що у вас вистачає часу — це безупинно видушувати таблетку і кидати їх у чергову долоню. Отак десь тут — у санчастині — і є.

Але сьогодні зранку сталось диво. У санчастину прийшла лікар-терапевт. Вона всіх не просто «послухала-виписалатаблетку-наступний». Вона послухала. Зрозуміла, що у кого. Поставила діагноз. Виписала ліки. Пояснила, як лікувати. Так от — хлопцю, який кашляв так, що штукатурка сиралась і всіх нас починало нудити, вона також допомогла. Виписала ліки. Він пішов — купив. І йому стало краще. За 6 годин йому стало краще. Нагадаю він тут — більше 2-х тижнів лежить. (правда після того, як він сходив у аптеку двічі (другий раз серез аптекарку, яка щось там незрозуміла з рецепту) йому знову стало гірше).

Хлопці, які в санчастині лежать вже давно, кажуть, що сьогодні — це вперше лікар-терапевт приймає у санчастині. (Потім виявилось, що лікар була у відпустці. Чому не можна так зробити, щоб віруси і хвороби теж мали відпустку?). До того солдатам або просто хтось давав якусь таблетку, або відправляли у госпіталь (ну це якщо при кашлі легені доводилось руками заправляти назад), або від внутрішньої температури горіла медична книжка.

Мене лікар також подивилась (вчорашній «лікар» був не лікарем, а фельдшером. То я помилився). Сьогодні зранку температура у мене вже нормальна. Мені ще виписали аспірин і амізон пити.
Правда ввечері температура трохи піднялась. Але вже не так високо.
Тут ще одна цікава проблемка намалювалась.

Як ви знаєте, нас у Десну прислали з Рівного. В Рівному ми пробули десь тиждень. За коден день навчання солдат отримує певну суму (невелику, але на дрібниці вистачає). Так от в Десну прийшли документи, за якими виходить, що солдати ці гроші отримали. А судячи зі слів солдатів, які приїхали в Десну з Рівного, грошей вони не отримали.
Це не ниття. І прошу навіть не писати коменти типу «а що ви хотіли — це армія!» або «а от у наш час…», або «а на передку думаєте як?!» Не тре таке писати.

От як це сприймати солдатам? Тут є добровольці. Вони мовчали від того, що механіків бмп вчать навідниками танку, зенітників — водіями бмп, а лікарів — чомусь іншому. Але от зара, коли вони щодня бачать, як їх друзів забирають з навчального центру у військові частини, то думка про те, що «хтось намагається поцупити їхні солдатські гроші» виглядає набагато ймовірнішою, ніж «хтось переплутав стопки паперів» або «тю… та я ж отправляла. Це у вас ошибка якась навєрно».
Короче — неприємно. Всім. Навіть доброволець дядя Юра, який для мене у Рівному був просто суцільним незворушним спокоєм, зара ходить злий. А все чому? Бо відчуття, що хтось на цьому нажився не проходить. От воно просто є. І всьо. Ти виходиш на перекличку, а там:
— Петренко?
— Є
— Непийпиво?
— Є
— Відчуттящохтосьнацьомунажився?
— Є.
Ну і про хороше. Ще вобід ми самі набирали собі їжу. А зара — прислали милу дівчину у формі, яка накладає нам їжу.
Добраніч
ОНОВЛ 1: ще у мене є чиста постіль.
ОНОВЛ 2: санчастина розрахована на 15 хворих, у ній лежить 37.
Прошу того, хто робить реформи не піддаватись першому бажанню покарати фельдшерів чи терапевта або взяти і зробити, щоб кількість хворих чітко відповідала кількості місць. Перший порив не завжди правильний. Подумайте, будь ласка, ще.