Ще раз про матюки.
“Це російський вплив”.
Ні, це не російський вплив. Матюки є в листуванні Шевченка.
“А от на святій Галичині…”
І в етнографічних розвідках Франка.
“А от…”
І в коломийках. І в соромицьких піснях. І в соромицьких казках, Федір Вовк не дасть збрехати.
“А от моя баба не матюкалась”.
І сексом не займалася. При вас.
“А от походження слів…”
Питомо слов’янське, вже сто років як досліджено і доведено.
“Окей, але в росіян воно все довкола геніталій, а у нас довкола ласкавих побажань інвалідності чийсь матері. Або какашок”.
Генітального пласту в нас теж повно.
“Окей, в нас все це теж є, але саме росіяни принесли звичку вставляти через слово замість вигуків. Таке взагалі існує тільки в них”.
А що каже поляк, коли бачить бобра?
Західні слов’яни можуть матюкатися зі швидкістю сто двадцять курв на хвилину і викручувати з кількох матерних коренів не менше варіацій, ніж росіяни. Південні ще й пічку згадують, і ні, це не та, що в селі в хаті стоїть (ну ок, дивлячись яке село). В англійській буває фак для зв’язки слів, в іспанській пута, в інших європейських щось інше.
І тільки ми серед цієї лексичної клоаки стоїмо, як орхідея на Бортницькій станції аерації.
Ну або ні.
Серйозно, якщо вам естетично не подобається матюччя – це ок.
Але нащо під це невіглаські вигадки підшивати?