Візит Президента України до Саудівської Аравії та підписання домовленості між міністерствами оборони наших країн про оборонне співробітництво – це не просто пересічна дипломатична подія. Це ціла сторінка в історії української зовнішньої політики, яку вже сьогодні можна назвати «дроновою дипломатією».
Україна поступово перетворюється на експортера безпеки. За роки повномасштабної війни ми напрацювали унікальний досвід, якого немає ні в кого у світі. Саме цей досвід сьогодні стає предметом експорту. Йдеться про тонку геополітичну гру.
Україна має те, що зараз критично потрібно Саудівській Аравії – реальну, бойову експертизу протидії «шахедному терору» та масованим повітряним атакам. Саудівська Аравія, у свою чергу, має те, що потрібно Україні – ресурси та вплив на глобальні процеси, включно з відносинами зі США. Фактично посилюється геополітична лінія: Україна і Саудівська Аравія з одного боку, росія та Іран – з іншого.
Тривалий час вважалося, що Саудівська Аравія зберігає однакову дистанцію відносно Києва та москви. Наприклад, ще два роки, попри «конструктивні стосунки» з Києвом, саудити не підтримували ідею того, щоб Україна отримала заморожені російські активи. Тепер, коли українці і саудити знаходять «в одному окопі», оптика Ер-Ріяду має змінитися.
Підписаний документ – важливий, але не перший крок у новій конфігурації безпеки. Українські військові експерти вже працюють у регіоні – допомагають будувати систему захисту неба, адаптовану до реальних загроз. Саме так формується нова роль України у світі: не як країни, що просить допомоги, а як держави, що її надає.
Підписання домовленості між міністерствами оборони матиме пряме значення для наших подальших відносин із Вашингтоном. Якщо Україна забезпечує безпеку союзників США в стратегічно важливому регіоні, то теза про те, що війна росії проти України не є справою США, втрачає сенс.
Водночас не варто забувати: основа будь-якої дипломатії – це реальність на фронті. Саме там формуються головні аргументи. Але це не применшує ролі дипломатії, навпаки – підсилює її. Бо сьогодні Україна не тільки воює, а й інтегрується у глобальні безпекові процеси, будує нові партнерства.
Паралельно відбувається ще один процес: росія стрімко втрачає свої позиції на Близькому Сході. Її «недосоюз» із Іраном не надає Тегерану реальних козирів. Її вплив слабшає – і це вже бачать усі.
Основний висновок: світ змінюється і в цьому новому світі Україна займає дедалі сильніші позиції. Крок за кроком, угода за угодою, партнерство за партнерством – ми нарощуємо власну суб’єктність: стаємо не об’єктом політики, а її творцем.
Щодня Україна стає трішки сильнішою, а наш ворог – слабшає. Настане момент, коли він втратить не лише позиції, а й саму можливість існувати у нинішньому вигляді. Ми цей момент наближаємо: на фронті і в міжнародній політиці. Тож працюємо далі. Слава Україні!