З превеликим задоволенням перечитала пости всяких там мамкиних аналітиків, які пишуть, що коаліційний уряд то прутня і не на часі.
Ба більше — цілий булшіт під час розмов про бюджет та перемовин про мир у Стамбулі.
Добре-добре. Назву лише одне прізвище — Черчилль. Ви же любите чіпляти його імʼя скрізь та всюди. У нього був коаліційний уряд військового часу з лейбористами, де ключову роль займав худий, вусатий і тихий Клемент Еттлі.
Поки Черчилль виголошував знамениті промови, Еттлі займався рутинною роботою. І якраз добряче працював із тією категорією населення, про яку мало знав Вінстон — робочим класом, який одночасно хоронив когось на війні, потребував житла замість зруйнованого та був би не проти зводити дитину до дантиста. А ще до того два топ-політика за рік до активних бомбардувань вивезли тих малих у безпечне англійське село.
Черчилль працював з мобілізацією духу нації у війні, Еттлі вигрібав, аби тій нації було що їсти. Так вони і працювали в коаліції, хоча позаочі одне одного точно не любили.
Утім, коли опісля війни біографи описували звитяги Черчилля — їх вердикт був простий. Якби в уряді шановного сера не було Еттлі та ще одного лейбориста Ерні Бевіна — війну британці з тріском би програли.
