Почався 5-й рік війни.
В цей день мені важко казати вам, що треба триматись, що скоро кінець. Мені і собі це важко казати, особливо, коли усвідомлюєш з жахом, що твої діти вже 5-й рік ростуть без тебе.
І, все-таки, щось треба собі казати. Інакше, як триматись? А триматись треба.
Ми не вибираємо своєї долі, але ми вибираємо як справлятись з викликами, які нам випадають. На нас напали, хотіли забрати в нас гідність і життя. Ми не можемо закінчити війну своїм рішенням. Ми не можемо здатись, бо це рішення обезцінить жертву тисяч тих, хто віддав життя у цій війні. Тому нам залишається стояти стільки, скільки зможемо. “З непохитною відвагою нести свій хрест”.
І, разом з цим, я вірю в закони фізики. І вони кажуть, що жодна країна не може воювати в таких масштабах так довго. Я бачу серйозні ознаки того, що справи в росіян починають йти дуже погано. Я точно знаю, що вони блефують про готовність воювати до кінця. Я залишаюсь переконаним, що в березні почнуться реальні переговори. Але прогнозувати не теж саме, що знати.
А поки маємо йти крізь випробування далі. Кожен продовжує робити все, що може, щоб цей жах закінчився. І він закінчиться. Бо всі війни закінчуються.