Багаторічні дослідження психологів доводять: джерело щастя — у стосунках з людьми, а не в досягненнях чи багатстві. Про це пише The New York Times, розповідаючи історії двох провідних науковців у сфері вивчення щастя — Соні Любомирської та Роберта Вальдінгера.
Соня Любомирська, що народилася в Москві, а в дитинстві переїхала з родиною до США, з раннього віку спостерігала за сумом своєї матері, яка, втративши роботу викладачки літератури, була змушена прибирати чужі будинки. Саме з того спостереження в Любомирської виникло запитання: що робить людину щасливою? І чи можна цьому навчитися?
Навчаючись у Гарварді, а згодом у Стенфорді, Любомирська зосередилась на науці щастя — тоді ще несерйозній і маргінальній темі. Вона прагнула з’ясувати, чому одні люди щасливіші за інших, і що можна зробити, аби покращити рівень задоволення від життя. Результати її експериментів виявили, що навіть прості дії — як-от акти доброти або вираження вдячності — можуть значно підвищити добробут.
У серії досліджень студенти, які щотижня допомагали іншим чи писали подячні листи, повідомляли про вищий рівень щастя, ніж контрольна група. Ці зміни були незначні, але суттєві — як підкреслює Любомирська, надзвичайно прості й доступні дії можуть змінити якість життя.
На іншому кінці дослідницького спектру — Роберт Вальдінгер, нині керівник найтривалішого в історії дослідження щастя, що триває з 1938 року у Гарварді. Спочатку воно було спрямоване на вивчення здорових студентів-аристократів (серед них — Джон Кеннеді), а згодом до нього додали чоловіків із робітничих кварталів Бостона. Протягом десятиліть дослідники опитували учасників, проводили медичні обстеження, інтерв’ю з їхніми родинами, відбирали зразки ДНК та фіксували зміни в емоційному стані.
Один із найважливіших висновків дослідження: найсильнішим фактором добробуту в пізньому віці була якість шлюбу в 50 років. Вальдінгер довів, що саме глибокі й довірливі зв’язки — з партнерами, родиною, друзями — забезпечують стабільне щастя, навіть попри хвороби чи життєві труднощі.
Пізніше Вальдінгер розширив дослідження, включивши дружин учасників, і провів окреме спостереження за 47 парами у віці 80+, що показало: для щасливих пар соціальні контакти з іншими також покращують настрій, а в моменти болю чи хвороб — тільки спілкування з партнером мало позитивний ефект.
І Любомирська, і Вальдінгер наголошують: щастя — це не лише результат генетики чи обставин, а також результат дій і стосунків. Нові дослідження також доводять, що навіть випадкові соціальні контакти — розмова з незнайомцем у транспорті чи кафе — можуть покращити самопочуття. Люди схильні недооцінювати позитивний ефект таких контактів, але наука свідчить: вони справді працюють.
Німецька дослідниця Юлія Рорер довела, що люди, які ставлять перед собою «соціальні» цілі — більше часу з родиною чи друзями — за рік відчувають вищий рівень задоволення від життя. А дослідники з Чикаго з’ясували: навіть проста розмова з незнайомцем у метро підвищує настрій, хоч люди заздалегідь вважають, що буде навпаки.
Любомирська вважає, що близько 95% ефективних «інтервенцій щастя» працюють саме тому, що створюють або зміцнюють соціальні зв’язки. Навіть написання листа вдячності або акт доброти — це форма зв’язку з іншими. Вона також зауважує, що найгірше — це пасивне гортання соцмереж, яке спричиняє порівняння і занижує самооцінку, тоді як навіть відеодзвінок приносить більше радості.
«Якби мене спитали, що зробити завтра, аби стати щасливішим, — відповіла б: поговоріть із кимось. А ще краще — глибше, ніж зазвичай», — каже вона.
