Нафтопровід “Дружба” – справа не тільки в нафті для Орбана. Отже, пошкоджено відразу дві розподільні станції: Унеча (Брянська область) і “Нікольське” (Тамбовська область). Відразу дві – це важливо. Щоб зрозуміти, треба поглянути на карту. Унеча забезпечує подачу по “Дружбі” на Мозир і на експорт. А також на Новополоцьк. І саме від Унечі йде БТС-2 – нафтопровід у напрямку порту Усть-Луга. Нікольське – наступна за Унечею велика станція. Від неї йде відгалуження не до Кременчука (зараз не діє) і підтримується необхідний тиск в магістралі «Дружби». І там, і там питання не в самих трубопроводах, а в обладнанні, яке… імпортне. Певний запас на відновлення, звичайно, є. Але в Унечу вже прилітало і прокачку відновлювали якраз із «запасів». Зараз і Унеча, і Нікольське. Тобто відновлювати треба відразу два вузли – працювати з одним безглуздо.
В умовах санкцій обладнання швидко не завезеш. Можна звернутися до КНР, але це виготовлення нового і перехід на “китайський” технологічний процес – те, чого російська нафтова галузь намагалася уникати до останнього. Можна зайнятися технічним канібалізмом – розкомплектувати (частково) інший вузол або згадати про старе радянське обладнання (якщо таке ще є в запасах).
У будь-якому випадку маємо тимчасову зупинку поставок нафти до Угорщини та Словаччини. І під великим питанням подача нафти по БТС-2. А це порт Усть-Луга – до 20% експорту сирої нафти. У Ленінградській області на потужному нафтопроводі залишається Приморськ (50%).
А тепер складаємо складові. РФ на тлі продажів нафти з дисконтом втрачає можливості експорту нафти через Усть-Лугу. Втрачає поставки до Угорщини та Словаччини. І значною мірою втрачає поставки до Білорусі. Тобто в короткостроковій перспективі отримуємо втрати до 25-30% від загальних експортних обсягів. Звісно, нафтопроводи відновлять. Але не повністю і не відразу. Втрати в річному вираженні можуть скласти 10-11%. І це багато, враховуючи загальні втрати нафтогазових доходів в Росії.
А тепер додаткові вступні — Україна повернулася до тактики ударів по НПЗ. І вразила кілька великих заводів. Де так само гостро стоїть питання обладнання (пам’ятаємо про санкції і пам’ятаємо про удари минулого року). Значить, відвантаження палива в європейській частині РФ падає. Минулого року на цьому добре заробив Лукашенко. Ставши «дуже потрібним і корисним» для Путіна. Але зараз… нафтопровід «Дружба» стоїть. А залізницею можна доставити в річному вимірі до 4-4,5 млн тонн. Замість 14-15. Отже, палива для союзника немає.
Друга складова – військова. У світлі навчань “Захід 2025” стояло питання про нехай і невелику, але реальну можливість перекидання досить великого угруповання російських військ. Але якщо необхідно терміново забезпечити поставку нафти на НПЗ при обмеженій пропускній здатності залізниці, постає питання, наскільки виправдане і реальне перекидання військ. Адже якщо будуть плани певної ескалації, необхідне паливо. А якщо не завезли нафту в Мозир і Новополоцьк, додаткових обсягів немає. Везти з РФ – ще більше перевантажувати залізницю.
Можна додати вишеньку на тортик – в окупованій частині Запорізької області раптово почали горіти залізничні склади з паливом. Це і пошкодження залізничної інфраструктури, і (якщо таке продовжиться) дефіцит палива у військах.
Таким чином, Україна знову створює ситуацію, коли проблеми з постачанням стають фактором, що істотно обмежує військове планування російської армії на фінальну частину літньої кампанії. А заодно роблять практично неможливою концентрацію великого російського угруповання в Білорусі.
Зігнати війська можна. А що далі – питання. Ну і, нарешті, варто згадати про те, що в України, можливо, є свої плани на фінальну частину літньої кампанії. Тим більше, коли активно говорять про “обмін територіями”, можна подумати, де отримати обмінний фонд.
Для Лукашенка ситуація сумна. Теми зростання економіки і так знижуються у зв’язку з проблемами в РФ (про що писав як про неминуче в прогнозі на 2025 рік для Білорусі). А проблеми на “Дружбі” не тільки не дозволять трохи потрясти гаманець Путіна завдяки НПЗ, але і позбавляють звичних доходів від нафтової галузі. Такі проблеми – одна з причин, через які офіційний Мінськ буде намагатися інтенсифікувати контакти з Пекіном, Вашингтоном і, можливо, країнами Європи. Крутитися треба.
