23 серпня відбувся другий саміт «Кримської платформи». Як минулого року, так і зараз це одна з головних зовнішньополітичних подій року для України.
У нинішньому саміті «Кримської платформи» для мене мають значення не стільки конкретні промови (а цікавих і показових заяв було багато – від жорсткої і принципової позиції Президента Зеленського до закликів готуватись до затяжної війни і спростувань «втоми від війни» з боку деяких учасників саміту, і багато чого іншого), не стільки нюанси і деталі цього саміту, а контекст і загальне значення «Кримської платформи» в нинішніх умовах повномасштабної війни росії проти України.
Висновок перший – «Кримська платформа» не просто продовжує свою діяльність, а виходить на новий рівень і розширює свої масштаби. Навіть за суто кількісним виміром – у цьогорічному саміті «Кримської платформи» взяли участь представники 60 країн та міжнародних організацій (у минулому році – 46), причому на вищому рівні (керівників держав та урядів) – близько 40 країн (у минулому році – 15). Цього разу до «Кримської платформи» приєднались і деякі країни Африки та Американського континенту. Дуже важливо, що це відбувається в умовах повномасштабної війни, і зараз сам факт участі в саміті «Кримської платформи» є проявом активної солідарності з Україною і прямої підтримки нашої країни. Також особливо відзначу, що Президент Польщі Анджей Дуда особисто приїхав до Києва для участі в саміті «Кримської платформи», не зважаючи на очевидні небезпеки ймовірних російських обстрілів столиці України.
Висновок другий – тема деокупації Криму переходить з абстрактно-теоретичної, інформаційно-дипломатичної площини на практичний рівень. Про деокупацію Криму прямо починає говорити українська влада – Президент Зеленський та інші офіційні особи, і це підтримують наші найближчі партнери. А інші починають до цього звикати. Перемога у нинішній війні проти російської агресії означає для нас повне звільнення всіх окупованих територій, включно з Кримом. І в цьому питанні є повний консенсус між державним керівництвом країни і українським суспільством. Якщо минулого року головне завдання «Кримської платформи» полягало в тому, щоб не дати міжнародній спільноті забути про Крим, про російську окупацію Криму, про український статус Криму, то зараз починає виникати принципово нова ситуація. Війна поступово починає переміщуватись і на Кримський півострів. Точкові удари Збройних Сил України і Українського спротиву по військових об’єктах в Криму – тому свідчення. І це лише початок.
Висновок третій – і дипломатична робота «Кримської платформи» і практична діяльність Збройних Сил України і Українського спротиву в Криму демонструють, що Крим не є недоторканою «червоною лінією» у військово-політичному протистоянні України і росії. У москві якраз наполягали, що статус Криму «поза обговоренням», і частково (скоріше неформально) кремлю вдалося реалізувати цю позицію через Мінські домовленості, в яких тему Криму оминули. Зараз українська позиція кардинально інакша – принципове і наполегливе просування теми про український статус Криму в міжнародному контексті. І навіть просто формальне визнання українського статусу Криму з точки зору міжнародного права (як це зробив Президент Туреччини Ердоган і деякі інші учасники саміту «Кримської платформи») легітимізує наше право на деокупацію Криму, зокрема і у військовий спосіб.