В Україні ми жили в герметичному просторі та вважали, що в нас хоч і жахливе керівництво, але воно точно не хоче ні на кого нападати.
Навіть війська в Угорщині, Чехословаччині чи навіть війна в Афганістані нас не переконували, тому що ми вважали, що ці люди не самогубці. І що вони просто грають в агресора, а насправді можуть тільки щось дрібне робити.
Ми теж жили спокійно, тому що знали, що Захід на нас не збирається нападати, а радянське керівництво теж першим війну не почне. Водночас на Заході всі ці десятиріччя жили в страху, що Радянський Союз нападе.
І це був раціональний страх, бо цією країною керували ідіоти. Тому 1991 рік був тріумфом — мовляв, цей монстр зник, тепер Росія буде нормальною країною, яка буде з нами співіснувати.
Може, Росія не така, як Німеччина чи Франція з точки зору цивілізації, але вона як Індія: велика країна, з якою треба торгувати, мати хороші стосунки, плюс там Чайковський, Толстой, «Щєлкунчик», Достоєвський.
І тут раптом, особливо після 2022 року, страх повернувся. Нинішнє російське керівництво видається набагато більш навіженим.
Пізнє радянське керівництво виглядало не так, як Путін. Той майже як Сталін з точки зору готовності воювати.