Ідеологія нескінченної війни. Не так давно у кремлі затвердили документ із нудною і майже заспокійливою назвою — «Стратегія національної політики до 2036 року». Зазвичай такі тексти не викликають ажіотажу: багато «правильних» слів, багато бюрократичних формулювань… Саме тому більшість медіа пройшли повз. Але уважно прочитала документ Служба зовнішньої розвідки України — і це читання виявилося значно цікавішим, ніж може здатися на перший погляд.
Стратегія-2036 — це не про культуру і не про «гармонізацію міжнаціональних відносин». Це — доктрина. Чітка, холодна і цинічна. Доктрина перетворення багатонаціональної, так званої «федерації» на «одін народ». Не шляхом діалогу чи співжиття, а шляхом асиміляції, придушення і знищення інакшості.
Один із ключових напрямів цієї стратегії — інтеграція тимчасово окупованих українських територій. Інтеграція — слово, яке в нормальних державах означає розвиток і повагу. У російському варіанті воно означає масштабну пропаганду, ліквідацію української ідентичності, витіснення мови, переписування історії й формування так званої «загальноросійської громадянської приналежності». Фактично — прискорену русифікацію.
Російський народ у цій стратегії проголошується єдиною «державотворчою» нацією. Російська мова і культура — «ядром цивілізаційного коду». Перед нами навіть не спроба побудови поліетнічної імперії, а відвертий асимілятивний націоналізм імперського зразка. Те, що у ХХ столітті вважалося небезпечним анахронізмом, у ХХІ подається як «відновлення історичної справедливості».
Особливо зловісно звучать формулювання про «виявлення конфліктних ситуацій» та «оперативне реагування» на них. У перекладі з кремлівської мови це означає репресії. Превентивні. Системні. Законні з погляду самої системи.
У Стратегії-2036 криється доктринальне обґрунтування нескінченної війни. «Возз’єднання історичних земель» і «захист російськомовних» подаються не як агресія, а як природний стан існування «держави-цивілізації». Війна стає не надзвичайною подією, а нормою. Мир — відхиленням.
Тож коли на Заході знову і знову ставлять запитання: чи хоче росія миру, відповідь уже зафіксована в офіційному документі, на найближчі десять років — не хоче і не планує. Бо мир суперечить самій логіці її політичного існування.
Єдиний спосіб протистояти цій ідеології — силовий. Не тому, що хтось цього прагне, а тому, що іншої мови ця система не розуміє. Російський неофашизм, який у нас звикли називати рашизмом, не зникає від дипломатичних формулювань і «глибоких стурбованостей».
Історія, зрештою, завжди розставляє крапки над «і». Цього разу вона працює разом із Силами оборони України. Потвори імперій здаються вічними лише до моменту свого краху. А він неминучий. Слава Україні!