Пріоритети під час війни. Був на напівзакритій конференції, присвяченій, окрім іншого, підтримці громадянського суспільства в Росії. На одній її сесії розповідали про викрадення тисяч жителів окупованих територій України, катування, знущання, зґвалтування, масові вбивства. А на іншій говорили, що в Росії є громадянське суспільство й воно навіть досягає якихось успіхів, наприклад, у сфері екології: десь під тиском активістів шкідливе виробництво зупинили, десь – токсичне будівництво.
Вибачте, але це як у бородатому анекдоті: або хрестик, або штани. Масовий терор і катування не можуть поєднуватися із громадянським суспільством. У фашистській державі, яка веде загарбницьку війну, яка чинить жахливі злочини, просто не може бути жодного громадянського суспільства. Як не було його в нацистській Німеччині та СРСР. Групи недобитих дисидентів і правозахисників можуть бути, але громадянське суспільство в такій державі неможливе. У сучасній Росії окремі люди й нелегальні групи багато хорошого роблять, зокрема для тих самих викрадених українців, але це не громадянське суспільство, а героїчні одинаки.
Неможливо уявити, щоб у нацистській Німеччині на третій рік війни антифашисти боролися із забрудненням довкілля. Вони займалися набагато актуальнішими для воєнного часу справами. Німецькі антифашисти працювали на перемогу союзників у сферах воєнної пропаганди й розвідки, допомагали партизанам на окупованих територіях, зрештою, готували змову й замах на Гітлера.
Зрозуміло, що найважливішою є всебічна допомога Україні. Що стосується антипутінських росіян, час, на мою думку, Заходу зробити своїм пріоритетом підтримку не міфічного громадянського суспільства в Росії, а їхнього силового спротиву й прямої протидії путінському режиму в гібридній війні з вільним світом.