Чисельність ЗСУ після війни. Попри те, що переговори про мирний план є не більше чим “струшуванням повітря” – одне питання особливо викликає в мене здивування: це битва за чисельність ЗСУ. У цьому питанні так мало раціонального, що іноді аж не віриться. Спочатку ніби-то, Трамп пропонував 600 тисяч, зараз ніби стало 800 тисяч, і це ніби перемога? То ж скільки має бути ЗСУ?
По-перше, дискусія про чисельність є абсурдною по своїй суті. Ми починали війну з чисельністю приблизно 250 тисяч, а за 4 роки вже мобілізували додатково понад мільйон ( думаю значно більше по-факту). Війна – це не питання кількості регулярної армії, а питання мобілізаційного потенціалу, і швидкості розгортання військ. Тому ключовим для нас є не чисельність, а система ЗСУ та мобілізація.
Я вважаю, що після війни абсолютно всі українці призовного віку і здоров’я, мають володіти базовою військовою підготовкою, бути закріпленими за конкретними бригадами, проходити щорічне навчання і бути готовими мобілізуватись і вирушити на виконання завдання впродовж двох тижнів. Але з них, тільки мала частина має бути дійсними військовослужбовцями, всі інші мають жити цивільним життям. На мою думку, чисельність ЗСУ після війни має вернутись до тієї кількості, що і була – 250-300 тисяч, з можливістю розгорнути 1 мільйон підготовлених бійців впродовж 2 тижнів.
По-друге, тримати ЗСУ в розмірі 800 тисяч після війни є самогубством для нашої економіки і держави. До війни робоча сила складала орієнтовно 21,6 млн осіб. Враховуючи, що виїхало близько 10 млн, і головним чином працездатного населення, враховуючи значну кількість поранених і загиблих на війні – хто буде утримувати країну і відбудовувати? Бангладешці?
По-третє, всі забувають, що середнє “грошове забезпечення” військовослужбовця складає 20 тисяч грн. Все інше є преміями і надбавками в значних розмірах. Без бойових дій – ця сума впаде до базової. Чи буде бажання в 800 тисяч служити за орієнтовно 500 дол? Маю великий сумнів.
І по – четверте, наша війна показує абсолютно нову реальність ведення бойових дій – це дрони і роботи. Попри те, що люди залишаються ключовим компонентом війни – їхня роль продовжує зменшуватись. Тому питання знову ж таки не в чисельності, а в технологічності і рівні забезпечення. 800 тисяч без належного ППО, авіації, далекобійної зброї – ні про що. Тому зараз потрібно складати розуміння ЗСУ в перспективі 10 років після війни, а не сперечатись про кількість.
На завершення ще раз: важлива не кількість, а система організації суспільства для захисту. Скільки і як швидко готових стати в стрій. Враховуючи хто наш ворог, ми маємо бути завжди готові до відсічі і захисту всім суспільством. Власне, так як зараз ми це і робимо.