Призначення колишнього депутата українського парламенту Андрія Деркача членом Ради Федерації від Астраханської області РФ знову нагадало про феномен українського «елітного колабораціонізму» — або ж про свідому роботу на сусідню країну протягом багатьох років. І нинішнє призначення — ніби кульмінація, нагорода за цю «самовіддану» роботу.
Але Деркач хоча б утік з України один, без «кураторського» регіону. А ось уявімо собі, що російським військам вдалося 2022 року окупувати й анексувати частину Сумської області. Членом Ради Федерації від якого регіону тоді став би Андрій Деркач? Або, можливо, він зараз був би головою російської адміністрації Сумщини? — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Ми часто забуваємо, що після окупації частини території України Росія, здебільшого, «набирає кадри» з людей, які були частиною регіональних або національних політичних еліт протягом багатьох років, якщо не десятиліть.
Виняток хіба що «народні республіки» Донбасу, під час захоплення яких використовували технологію «революцій» з одночасним розгромом правлячих кланів і заміною їх різноманітною шантрапою — можливо, з лав законсервованої в регіоні російської агентури.
Але і в Криму, і в Херсонській, і в Запорізькій областях України йдеться про людей, які впродовж низки років працювали чиновниками і обиралися депутатами.
Той самий Сергій Цеков, який ще нещодавно засідав у тій самій Раді Федерації, був протягом десятиліть успішним українським політиком у Криму — депутатом Верховної Ради України та Верховної Ради АРК, першим заступником і заступником голови кримського парламенту.
І, зауважу, своїх проросійських поглядів Цеков не приховував ніколи, він брав активну участь у першій спробі відокремлення Криму ще в 1990-ті – але жодних питань до нього якось не виникало. Як, утім, і до Євгена Балицького чи Володимира Сальдо.
Усі ці – і багато інших людей — завжди були як на долоні. Так, не сперечаюся, для того, щоб виявити зв’язки якогось Пушиліна, Плотницького або Пасічника, потрібно було постаратися.
Але чому жодної тривоги у держави не викликали проросійські політики, готові будь-якої миті зрадити Батьківщину, якщо випаде така можливість?
Можливо, тому що протягом більшого часу існування незалежної України ці політики насправді і були державою?
І українські спецслужби забезпечували їхні інтереси — зокрема й ділові, а «спостерігали» якраз за тими, кому існування незалежної України було не байдуже?
Можливо, тому що зв’язки в Росії – від друзів-олігархів до друзів із ФСБ завжди були показником «правильної людини». І в умовах симбіозу спецслужб викривати якихось там російських агентів — тим паче, коли йшлося про поважних політиків — було явно не головним завданням.
Так Україна і прийшла і до анексії Криму, і до війни на Донбасі, і до великої війни 24 лютого 2022 року — з агентами і зрадниками у владному ешелоні. І те, що українській армії і народу вдалося зірвати багато їхніх планів і розрахунків — уже успіх. Саме тому кар’єра Андрія Деркача — свідчення його провалу, а не його удачі.
Саме тому, що колишній український депутат став «сенатором» від Астраханської, а не від Сумської області.
