Нещодавно полковник Андрій Білецький — сьогодні один із найуспішніших творців військових підрозділів — між іншим згадав, що йому дуже потрібні програмісти. Штурмовикам справді важко без айтівців.
Це правда, без розробників ми навряд чи протрималися б кілька місяців. Наша армія воює на програмних продуктах, створених військовими-ентузіастами на замовлення — і ці рішення зараз, мабуть, одні з найкращих у світі: тактичний додаток «Кропива», система ситуаційної обізнаності «Дельта», платформа відеотрансляцій «Вежа» та десятки інших корисних продуктів.
Мало хто усвідомлює, що ці рішення з’явилися не завдяки військовим статутам, положенням і законам — а всупереч їм. Часто їх впроваджували, долаючи люту опірність посадовців. Через принцип «заборонено все, що не дозволено прямо», діяльність, без якої армія могла б за кілька днів залишитися без засобів, формально вважалася нелегальною. Лише одиниці командирів, на кшталт Білецького, створюють умови для інновацій.
Майже все, до чого ми вже звикли в бойовій практиці, колись було формально заборонено. Використання «мавіків» для розвідки не було передбачене штатними засобами; витрачати на це час означало порушувати статути. Так само й ураження цілей за допомогою FPV-платформ чи «бомберів». Під першими наземними роботизованими комплексами теж часто стояв ризик порушення правил. Експерименти з дронами-перехоплювачами проводилися на страх і ризик низових військових — за їхньою ініціативою і не за державний кошт.
Ось уже майже чотири роки ця дивна й неприродна ситуація триває. Сумно, що талановиті програмісти й інженери роблять унікальну, критично важливу для армії роботу на «пташиних правах», тоді як правові норми у війську іноді більше відповідають епосі кавалерії й траншей — епосі заліза та вугілля. Натомість сучасна війна керується мікроконтролерами, кремнієвими чіпами й кодом на С.
Ще гірше: інженерів, які в цивільному житті володіють критично важливими навичками, часто за замовчуванням відправляють копати бліндажі або тримати посадки. Законодавство — статути, інструкції, накази — майже не змінюється з минулого століття, і це ставить під загрозу оперативне оновлення озброєння й тактики.
Три з половиною роки боротьби показали: винаходи, що рятують життя і дають перевагу, народжуються «попри все».
Тому звертаюся до політичного керівництва країни: легалізуйте військові конструкторські й розробницькі підрозділи! Це була б величезна послуга не лише для нас — винахідників та інженерів — а й для держави.
Дайте нам захист від дурних правил і від некомпетентних командирів. Забезпечте гідну оплату, інфраструктуру для випробувань і безпечного впровадження, а також координацію між підрозділами всіх сил оборони, щоб уникнути марного дублювання розробок.
Ніхто, ніхто краще за практиків на передовій не знає, що саме потрібно. Сержанти й молодші офіцери, які мають безпосередній досвід сучасної війни, сьогодні часто виконують ролі розробників, менеджерів, фандрайзерів і випробувачів водночас. На них тримається наша оборона. Дайте змогу їм жити, дайте змогу воювати!
