Як підсанкційні російські посадовці “розмивають” санкційний тиск і виводять агресора з ізоляції – виклики та механізми протидії.
Стосовно ситуації з участю російської (наполовину підсанкційної) делегації на чолі з В.Матвієнко у Конференції Міжпарламентського союзу (МПС) в м.Женева, Швейцарія.
По-перше, про рішення офіційного Берна зробити виключення (вже не вперше) для підсанкційних (також і в самій Швейцарії) учасників міжнародних конференцій було відомо вже з середини липня.
По-друге, по дипломатичних каналах були направлені сигнали про небажаність робити виняток для підсанкційних росіян, але безуспішно.
По-третє, МЗС України (хоча лише в соцмережі, коментарем речника) засуджуючий коментар зробило. Правда, вже фактично на початку заходів.
По-четверте, керівництво МПС насправді намагалося (без українського погодження) ОРГАНІЗУВАТИ ЗУСТРІЧ російської та української делегації. Від України планувалась участь Голови ВР України Руслана Стефанчука з трьома супроводжуючими особами (не нардепи) – і добре, що не потрапили в пастку. Тільки питання, чому не дали завчасно до МПС чіткого меседжу, що така зустріч апріорі неможлива?
По-п’яте, навряд чи офіційні структури Італії та Франції пішли б на заборону прольоту літака з російською делегацією, маючи офіційний запит Берна.
В результаті: українська дипломатія відпрацювала непогано, але із зауваженнями.
Постійне представництво України при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві в принципі непогано зробило ту роботу, яку їм доручили.
Добре відпрацювала і віце-спікерка українського Парламенту Олена Кондратюк. Результат – ви самі бачили: демарш за підтримки кількох делегацій і промовистий виступ.
Але… При такому обраному алгоритмові реагування також мав б бути розроблений та ефективно реалізований окремий план інформаційної роботи. Який би включав, як мінімум, серію інтерв’ю Посла України в Швейцарії (це вже пряма відповідальність саме керівниці Посольства) місцевим та закордонним медіа; брифінг пані Посла для ЗМІ напередодні заходу; її роботу з активними українцями й українськими організаціями для підготовки громадської думки; організацію ними пікету проти участі російської підсанкційної делегації; організацію паралельно заходу в Женеві, який би було присвячено саме питанням засудження російських воєнних злочинців і дотримання санкцій. До того ж можна було також скоординувати роботу з СКУ, який лише зараз (і то – в Італії) збирає підписи з засудження допуску підсанкційних росіян у Швейцарію.
Якщо таке доручення з центру пані Послу було – то роботу повністю провалено. Якщо ні – то є питання до тих, хто не врахував цей інформаційний аспект.
В результаті маємо розмивання санкційного тиску на російських вищих посадових осіб, які відверто підтримують знищення України та українців і приймали для цього відповідні рішення.
І при тому, не спрацювали превентивно інформаційно, щоби міжнародний розголос змусив не допустити такої ситуації.
Маємо зробити висновки, бо тепер росіяни будуть такий інструментарій ще активніше використовувати для виходу з ізоляції, а ми має цього не допустити, працюючи на випередження.
