Прочитав купу хвалебних од новому тексту від Залужного. Було трохи смішно, адже я розумію, що авторам це “не допоможе”. Ні у список, ні навіть у штаб не візьмуть. Занадто багато претендентів. Бажаючих пролізти за широкою спиною у політику буде занадто багато.
Зрештою, я теж цей текст прочитав. Військово-теоретичну складову, звісно, аналізувати не буду. Є це кому робити. Але можу припустити, що писалося все це не заради неї, а заради іншого, що, чомусь, ніхто не помітив. А я помітив.
Отже, перша цитата. “Але той факт, що кожного разу умови не стають кращими для України, – очевидний.”
Таким чином нас підводять до думки, що “треба брати те, що беруть”, а не перебирати мирними договорами. Не буду обговорювати чи так це (хоча і очевидно, що не зовсім так, адже навіть з весни цього року уже зникла вимога виведення українських військ з Херсону та Запоріжжя, тому про “не стають кращими” можна сперечатися).
І як тут не згадати публікацію минулого тижня від Financial Times. Там мова йшла про тристоронні переговори України, ЄС та США у Женеві, де, зокрема, наводиться цитата новопризначеного американського спецпредставника (а ще “міністра армії” і просто друга віце-президента Джей Ді Венса) Дена Дрісколла: “Є міста, місця, що є предметом суперечок, які опиняться в руках Росії, це лише питання часу. Якщо ми цього не визнаємо, то рішення про боротьбу має врахувати: скільки життів ви готові пожертвувати? Угода від цього не покращиться, вона погіршиться”.
Так Дрісколл “доводив”, чому угоду треба підписувати тут і негайно.
Йдемо далі. Наступна цитата з тексту Залужного. “Росії з часом потрібні будуть такі ж гарантії безпеки. Як би це дивно не звучало. Тоді, імовірно, основою гарантій безпеки мають бути капітали, що зможуть взаємно гарантувати їх збереження. Які, зі свого боку, не допустять колапсу у повоєнні роки як в Україні, так і в Росії. Бо, звісно, такі економічні збитки матимуть і політичні наслідки.”
Досить туманна теза. Але вона теж перегукується з низкою американських заяв.
За повідомленням Reuters, саме про “гарантії безпеки для росії” говорив Трамп під час зустрічі з українською делегацією 17 жовтня цього року. Очевидно, саме це словосполучення – результат численних розмов американців і росіян, адже “гарантії безпеки для росії” – улюблена тема кремлівських психопатів (ніби вони не ядерна держава).
Йдемо далі.
Теза про те, що “гарантією безпеки можуть бути капітали”. Це явно перегукується з іншою публікацією, яка теж вийшла нещодавно.
“Заробляти гроші, а не воювати. Справжній план Трампа стосовно миру в Україні” – Wall Street Journal.
Ця стаття вийшла на днях, і у ній мова йде про те, що кремль запропонував Білому дому мир через бізнес. Ця мотивація – фактично хабар з боку кремля у вигляді “вигідних” бізнес-угод для американських компаній зі спільної розробки корисних копалин у росії. Отже, для Трампа і його команди припинення війни – це передусім не питання безпеки чи справедливості, а досі неосвоєна бізнес-можливість. Вони дивляться на “мирну угоду” крізь призму потенційних багатомільярдних контрактів з росіянами.
У такій парадигмі кордони мають менше значення, ніж перспективи видобутку рідкісноземельних металів в Арктиці чи спільні космічні місії на Марс. Згідно з такою логікою – поступки кремлю це не слабкість, а прагматичний крок до “справжньої угоди”, де американські компанії матимуть першість у черзі за російськими дивідендами.
Навряд чи таке “засівання американськими тезами” статті – випадковість. Хтось взяв, дослідив тренди, і щедро розкидав їх по статті між Клаузевіцем та Свєчиним. Очевидно, що це меседж для американської адміністрації, хто саме може виступити “гарантом” реалізації їхніх “мирних планів” щодо України. Хто не буде заважати робити бізнес з росіянами, пояснюючи, що це “гарантія безпеки через капітал”.
Власне, заради цього стаття і писалася. І писалася ця частина, можу припустити, не Залужним. А кимось із іншими здібностями і іншим досвідом.
