у результатах пошуку. Додайте InfoResist у Google
Іран охопили найбільші за останні роки протести. Формальним тригером стало різке зростання цін. Погіршення економічної ситуації частково було спричинено міжнародними санкціями, частково – неврожаєм. Внаслідок валютного колапсу базові продукти й ліки стали для багатьох недосяжними. Але справа не лише в грошах. Гроші – це лише остання крапля.
Насправді Іран живе в стані накопиченої люті вже не перший рік. У 2022-му країну сколихнули масові протести після вбивства поліцією моралі дівчини, яка «неправильно» носила хіджаб. Тоді світ почув гасло іранської молоді: «Жінка. Життя. Свобода». Це був конфлікт поколінь – молодого, відкритого, цифрового суспільства зі старою гвардією «вартових ісламської революції», що чіпляється за владу з фанатичною впертістю. Країною й досі керує 86-річний аятола Алі Хаменеї – «вічно молодий» символ ісламсько-соціалістичного ладу.
Протести 2022 року вдалося втоптати в асфальт. Режим частково відступив – перестав карати жінок за «неправильне» носіння хіджабів, знизив градус публічного терору. Але сутність не змінилася. Іран залишився тоталітарною державою, а репресії проти інакодумців лише посилилися. Фундаментальні причини вибуху нікуди не зникли. Навпаки – до них додалися нові.
Літо 2025 року стало для Тегерана моментом стратегічного приниження. Іран фактично програв війну Ізраїлю та США. Успішні удари по ядерних об’єктах, ліквідація високопоставлених воєначальників зруйнували міф про «непохитність» режиму. Аятола, як і годиться диктатору, оголосив про перемогу. Суспільство відповіло мовчазним презирством.
Цього разу протести почалися не в університетських аудиторіях, а на базарі. Це принципово інша історія. Дрібні підприємці (традиційно консервативна і лояльна до режиму верства) оголосили страйк. 28 грудня закрилися крамниці мобільної техніки, за ними підтягнулися інші галузі. Хвиля швидко накрила 13-мільйонний Тегеран та інші великі міста.
До економічного відчаю приєдналася політика. Молодь знову згадала гасло «Жінка. Життя. Свобода», а поряд з ним пролунало: «Смерть диктатору».
У деяких містах почали згадувати шахську династію Пехлеві, повалену в 1979 році. Сам факт, що спадкоємець останнього шаха живий і перебуває за кордоном, надихає частину протестувальників. Це вже не просто бунт проти цін — це пошук політичної альтернативи, боротьба за нову версію майбутнього.
Чому все це важливо для України? Бо нинішній Іран – важливий союзник путінського режиму. Його зброя, його технології, його політична підтримка живлять російську війну проти нас. Крах або серйозне послаблення влади аятоли означатиме ще одну тріщину в імперській конструкції москви. Після втрати Сирії це може стати стратегічним й остаточним ударом по російських позиціях на Близькому Сході.
Є ще одна, значно глибша паралель. Те, що сьогодні відбувається в Ірані, завтра з високою ймовірністю відбудеться в росії. Ті самі конфлікти поколінь, ті самі санкції, та сама бідність, та сама репресивна держава, що тримається на страху. Різниця лише в тому, що росія перебуває в стані війни, під час якої ми щодня фізично стираємо «реальну армію» путіна на лінії бойового зіткнення і палимо його економічну основу, нафтопереробку, в тилу.
Ми не знаємо, скільки триватимуть протести в Ірані. Але історія показує: коли тоталітарний режим втрачає підтримку навіть лояльних класів, зворотного шляху вже немає. Якщо одного дня аятола втече до москви, як це зробив рік тому Асад, наступним поваленим диктатором може стати вже путін.
Режими, побудовані на страху, завжди падають. Питання лише в часі. Наша справа – цей час скорочувати. Працюємо над цим. Слава Україні!
