у результатах пошуку. Додайте InfoResist у Google
31 березня з’явилися “П’ять пунктів” китайсько-пакистанського мирного плану для Ірану. “Трам-парам-пампам” подумав Трамп і сказав 1 квітня “Ройтер” – переговори з Іраном просуваються і його більше не турбує пів тонни збагаченого урану, оскільки вона лежить глибоко під землею і доступ до неї засипало вибухами. Нова тема для творців комп’ютерних ігор – “Знайди і підніми уран”, бо пошуки скарбів уже набридли.
“П’ять пунктів” передбачають – негайне припинення бойових дій, відкриття проходу через Ормузьку протоку, початок переговорів між ворогуючими сторонами, потім перенесення переговорів до ООН із залученням інших, і за це Китай із Пакистаном обіцяють надати гуманітарну допомогу всім постраждалим і закликають до цього інших. У другому пункті наголошується суверенітет Ірану, це означає – Пекін і Ісламабад проти його розпаду.
Біржі відреагували на “П’ять пунктів” падінням 31 березня і 1 квітня ціни Brent з 114 до 101 долара. Але оскільки іранська теократія 2 квітня заперечила ведення з ким-небудь переговорів, навіть із Джей Ді Венсом, погрожувала всіх убити і демонстративно стратила одного з протестувальників, то ціна нафти знову піднялася до 108 доларів. На біржах, що живуть інсайдами та чутками, зробили правильний висновок: теократія ніяк не може визначитися, чого вона хоче – миру чи війни, і за ким у ній останнє слово.
Колективна теократія поки що намагається виглядати грізним монолітом – її військова складова обіцяє всіх повбивати, а цивільна складова – ні з ким не розмовляти. Але на практиці не може виконати ні того, ні іншого. У результаті опиняється в цейтноті, який не може тривати надто довго.
Пентагон і Трамп тролять теократію перекиданням військ і розмовами про наземну операцію. Експертна спільнота завалила медіапростір розповідями про можливі десанти армії США на іранських островах, у центрі Тегерана і десь іще. Оскільки теократія за місяць ґрунтовно розстріляла свої запаси ракет і дронів, то змушена берегти їхні залишки для відбиття наземного вторгнення. Тому стріляє зрідка, щоб підтримати імідж і бойовий дух у власних рядах. Обіцянка захопити ОАЕ, які конфіскували у неї пів трильйона доларів, – порожня погроза, бо іранський флот лежить на дні Затоки.
Теократія не може ні наступати, ні вести активну оборону, бо фронту де-факто немає. Залишається лише чекати висадки десанту США і надсилати дефіцитні далекобійні ракети в бік Ізраїлю. Але вони в такому дефіциті, що довелося попросити робити це хуситів. Очікування десанту США схоже на очікування появи з колодязя дванадцятого імама Махді – може буде, а може й ні. Імам Махді не обіцяв, що з’явиться саме з цього колодязя і день теж не називав. Трамп теж не зізнається, де і коли він висадить десант.
Питання, скільки можуть перебувати армія і населення в напруженому стані, очікуючи десанту? У Венесуелі, яку не бомбили, цей стан тривав трохи більше місяця. По вулицях Каракаса теж їздив місцевий аналог Басідж, армію перевели в активну бойову готовність і не було дня, щоб Мадуро з соратниками не погрожував рознести США. Закінчилося тим, що здали Мадуро з дружиною, і ще невідомо, хто перестріляв кубинців із їхньої охорони.
В Ірані цей стан напружений значно сильніше. При цьому від бойових дій загинуло, за різними даними, від 700 до 3 тис. осіб. Із 3 тис. приблизно половина — це чиновники та члени різних військових формувань. Офіційна цифра вбитих і страчених за три дні січня під час придушення протестів теж 3 тис. осіб. Неофіційна — 30-40 тис. У Франції якобінці за рік відправили на гільйотину 40 тис. осіб, через що зрештою самі потрапили під її ніж. В імперії Романових 9 січня 1905 р. у Криваву неділю було вбито понад 200 осіб, що стало тригером революції, хай і не миттєво.
У результаті колективна теократія чекає не лише висадки десанту США, а також нової революційної хвилі або “палацового перевороту” за участю військ. При цьому ніхто не обіцяє теократії, що замість десанту США за нею не з’являться загони Пехлеві, подібно до того, як повстанці з Ідліба прийшли за Башаром Асадом і його партією Баас. Єдине, що поки обіцяють теократії, – курди не вийдуть з Іраку, якщо в Тегерані думатимуть швидше. Пакистан обіцяє це щодо белуджів і пуштунів.
У Пекіні та Ісламабаді не зацікавлені в розпаді Ірану. Пакистан з очевидних причин проти появи біля свого кордону нової держави Белуджистан, але якщо процес запуститься, то спецслужби Ісламабада будуть змушені його очолити. Але це не головна причина, що призвела до публікації “П’яти пунктів”.
У Вашингтоні правильно розрахували, що Пекін і Ісламабад не зможуть довше місяця спостерігати за тим, що відбувається, стоячи осторонь. Пакистан імпортує понад 80% нафти і нафтопродуктів із держав Затоки, включно з Іраном, і в нього немає таких постачальників, як РФ і Казахстан у Китаю. Побічний результат “Епічної люті” – значення Казахстану різко зросло для Пекіна з усіма наслідками для розмов Москви про “Південний Сибір” на півночі Казахстану.
Рівно через місяць після початку “Епічної люті” Китай і Пакистан опублікували свої “П’ять пунктів”, а не передали їх таємно Ірану. Теократія не може “надувати щоки” і довго ігнорувати їх із трьох причин.
По-перше, “П’ять пунктів” – продукт не лише Пакистану і Китаю, а й дванадцяти держав, що брали участь 19 березня в нараді в Ер-Ріяді, та наступних нарад в Ісламабаді між Єгиптом, Пакистаном, Саудівською Аравією і Туреччиною. Обіцянка в “П’яти пунктах” гуманітарної допомоги всім у Затоці виглядає як обіцянка вмовити ОАЕ повернути Ірану частину з арештованого пів трильйона. Де-факто Трамп запустив процес, коли з Іраном розбираються його сусіди й покупці, а США залишаються ніби осторонь. Трамп навіть пішов на поступку і заявив, що пів тонни урану йому вже нецікаві. У зверненні до нації 1 квітня він прямо сказав, що Ормузька протока “розблокується сама собою”, знаючи, що 2 квітня в Лондоні зберуться глави МЗС і їхні заступники із 35 країн, щоб обговорити це питання, але представника Держдепу не буде.
Друга причина – сам Трамп із його дедлайном для теократії до 5 квітня. Трамп продовжить його ще на тиждень, але якщо в Тегерані не ухвалять “П’ять пунктів”, то він запустить плани Б, С і далі за списком з ударами по електростанціях, десантами на островах і сюрпризами.
Третя причина – до 10 квітня закінчаться сорок днів жалоби за Алі Хаменеї, дедлайни Трампа, і що не менш важливо – продукти в Ірані, як стверджує Пезешкіан. Дефіцит їх і зростання цін при знеціненні ріала – це гримуча суміш. У багатьох закінчуються гроші й нульові перспективи з роботою, але багато вільного часу та напружений настрій. При цьому час публічно поховати попереднього рахбара і показати нового.
Дати революцій, на відміну від землетрусів, ще нікому не вдалося точно назвати. Але з середини квітня можна очікувати тектонічних зрушень в Ірані, якщо теократія сама не почне робити щось більш практичне, ніж грізно “надувати щоки” і чекати десанту зі США.
